Автор статті: Андрій Шептунов
У рамках спецрубрики «Срібло та сталь: Документалісти нашого часу» ми
продовжуємо знайомити вас з авторами, які фіксують нерв епохи через об’єктив.
Срібло тут — данина фотографічній традиції, світлу та витонченості мистецтва. Сталь
— символ часу, характеру та реальності, в якій нам випало жити. Герої цієї рубрики —
одеські та українські фотографи, чиї знімки стають не просто візуальним документом,
а емоційним літописом нашого спротиву.
Дмитро Мілютін — людина унікальної оптики. У мирному житті він відомий як
талановитий парфумер, що створює складні, багатошарові ольфакторні композиції.
Проте війна загострила не лише нюх, а й зір, перетворивши його фотоапарат на
інструмент пошуку сенсів. У його кадрах замість верхніх та базових нот аромату
виступають світло, тінь, геометрія та оголена емоція.
Його зв’язок з Одесою нерозривний. Місто для Мілютіна — це не просто локація
для зйомок, а живий організм зі своїм диханням, штормами та архітектурною
пам’яттю. У його роботах Одеса постає справжньою: від нищівної міці зимового
Чорного моря до камерної тиші старих дворів, де кожен вцілілий барельєф здається
символом вічності.
Творчий метод фотографа багато в чому перетинається з його парфумерним
досвідом. Він знає, що суть завжди прихована в деталях і післясмаку. Його знімки —
це класична Camera Lucida, та сама «світла кімната» Ролана Барта, де фотографія не
просто фіксує об’єкт, а чіпляє глядача за живе, змушує відчувати. Дмитро майстерно
знаходить точку «пунктуму» — ту саму деталь, яка пронизує і робить кадр незабутнім.
З 2014 року і, особливо, з початком повномасштабного вторгнення до мистецтва
Мілютіна додалося активне волонтерство. Ця діяльність стала для нього не лише
громадянським обов’язком, а й внутрішньою опорою. Допомагаючи фронту та
взаємодіючи з військовими, він на власні очі бачить ту сталь, яка сьогодні захищає
крихке срібло мирного життя.
Особливе місце в його об’єктиві посідає жіноча краса. Для Дмитра це не просто
естетична категорія, а найпотужніша зброя творення. У його кадрах витонченість
парадоксально поєднується з абсолютною, незламною силою, доводячи, що життя,
любов і краса здатні перемогти будь-який морок.
У цьому інтерв’ю ми вирішили відійти від класичного текстового формату. Ми
поставили Дмитру питання про його внутрішню опору, улюблене місто та віру в
перемогу. Але замість тисяч слів він відповів нам своїми роботами — чесними та
проникливими.
Покажіть місце в Одесі, де ви зараз відчуваєте себе в абсолютній безпеці та
гармонії.
Предмет з вашої волонтерської діяльності, який став для вас особистим
талісманом або символом стійкості.
вторгнення. На саморобних зварних їжаках.
В одному з інтерв’ю ви сказали: «Ароматом ти захоплюєш навколо себе
територію». Який кадр найкраще передає цю фразу?
передає притягальність і пристрасть до бурштинового ароматного вмісту відполірованого вручну
флакона 80-х років.
Деталь старої Одеси (барельєф, дворик, балкон), яка надихає вас на створення
нових парфумерних композицій.
парфумерних ідей…
Ваш найулюбленіший парфумерний інгредієнт або флакон, знятий так, ніби це
рідкісний артефакт.
Якщо вже й говорити про улюблений аромат і флакон, то немає більш підхожої кандидатури…
Священний грааль витонченості, аристократизму, тонкощі жіночої натури, зібрані в цій посудині,
неможливо переоцінити. Мабуть, я ніколи не зміню свою думку про нього… Рідкість!!!!
Покажіть той самий затишок і спокій, за який ми всі зараз боремося.
Як виглядає та сама жіноча краса, яка, на вашу думку, сильніша за будь-яку
війну?
Усмішка або погляд одеситки, здатні розтопити лід і вселити надію — як ви це
бачите?
Покажіть поєднання абсолютної жіночності та незламної внутрішньої сили в
одному кадрі.
Як через об’єктив виглядає «запах» Чорного моря після сильного зимового
шторму?
нього не залишилося й сліду, окрім великих калюж на пірсі та запаху викинутих на берег мідій і
рапанів, а ще солодкість прийдешнього сонячного дня, після довгих штормових днів.
Фотоасоціація з жінкою, яка є вашим головним мотиватором не опускати руки.
Кадр, що передає ту вдячність і силу, яку ви отримуєте від наших захисників,
допомагаючи армії.
Кадри Дмитра Мілютіна — це більше, ніж просто застиглі миттєвості. Це
своєрідний концентрат нашої сьогоднішньої реальності, де запах штормового моря
змішується з ароматом вінтажних парфумів, а холодна сталь протитанкових їжаків
відступає перед м’якою, але незламною жіночою силою.
Через свою унікальну оптику Дмитро доводить: мистецтво в Одесі не ставиться
на паузу навіть у найтемніші часи. Воно стає ще одним фронтом — естетичним і
духовним. Кожен такий знімок, кожна збережена емоція роблять культурний
фундамент міста лише міцнішим. Мілютін не просто фіксує історію, він створює
навколо себе ту саму територію світла, яка неминуче витісняє морок.
Продовжувати стежити за тим, як Дмитро документує нашу епоху, створює нові
ольфакторні шедеври та допомагає наближати перемогу, можна на його особистих
сторінках:
Instagram
Facebook
