Автор: Андрій Шептунов
Олександр Танасюк — постать багатогранна: художник, перформер,
психолог і куратор. Його творчий метод завжди будувався на глибинних дослідженнях людської самосвідомості та психології. Для Танасюка мистецтво
— це не просто естетика, а інструмент адаптації та спосіб прожити травмуючий досвід, будь то втрата дому чи пошук нової ідентичності.
Його зв’язок з Одесою зміцнів у період повномасштабного вторгнення. Будучи змушеним залишити рідний Херсон, Олександр продовжив свою
практику в Одесі та Львові. Саме в Одесі, в галереї «Тонкі матерії», він реалізував знаковый кураторський проєкт «Adaptation» — логічне продовження теми «Ausländer». У цьому проєкті концепт став реальністю: херсонські художники, які раніше досліджували тему чужинця, самі опинилися в статусі біженців, проживаючи досвід адаптації до чужого простору. Його роботи останніх років — це пронизлива рефлексія на тему війни: від серії «Камуфляж», де особистість розчиняється заради виживання, до перформансів, що символізують крихкість людського житла та життя.
Важливо зазначити, що Олександр не обмежує себе рамками лише візуального мистецтва. Маючи бекграунд психолога, він підходить до творчості
як до інструменту дослідження людської свідомості. Його проєкти часто будуються на «інтегративному підході» та партисипативних практиках, де глядач стає співучасником. Яскравим прикладом такого глибокого самоаналізу став його проєкт «Біль та безпека», створений після виїзду з окупованого Херсона. У ньому художник досліджує парадокс, коли справжню безпеку вдається відчути лише в лікарняній палаті за ґратами, тоді як «вільний світ» здається сповненим загроз.
Як лідер арт-групи «Маяк» і куратор, Танасюк завжди прагнув створювати простори для «чутливого обміну» між особистими світами художників. Його кураторські проєкти, такі як «Захаращена кімната» або «Ausländer», піднімали питання внутрішньої екології людини і того, як ми справляємося з емоційним «сміттям» та почуттям відчуження. Навіть тема війни в його роботах подається через складні філософські категорії: камуфляж для нього — це не просто військова необхідність, а метафора розчинення особистості в середовищі заради виживання, спосіб мімікрії, який рятує, але водночас стирає індивідуальність.
Символічно, що ще до свого призову, у концепції виставки «Покликання» (2025), Олександр розмірковував над дуалізмом шляху митця та воїна. Він задавався питанням: як зберегти внутрішнє світло та ідентичність творця, коли береш до рук зброю. Тепер він сам відповідає на це запитання не теоретично, а на практиці, перебуваючи всередині армійської структури. Це надає нашій розмові особливої ваги: ми говоримо з людиною, яка проживає саме ту трансформацію, яку раніше передбачала й аналізувала у своєму мистецтві.
Це інтерв’ю — третє в рамках нашого спеціального підпроєкту «In the army now». Ми продовжуємо досліджувати, як змінюється оптика творця, коли він одягає піксель. Першим героєм циклу був Денис Недолуженко, другим Ігор Гусєв, а сьогодні на наші запитання — візуально та щиро — відповідає Олександр Танасюк.
1. Як виглядає момент, коли людська особистість повністю розчиняється в ландшафті заради виживання?
2. Покажіть той момент, коли зовнішні обмеження стають єдиним джерелом внутрішнього спокою.
3. Покажіть межу між «художником» і «воїном» в одній людині.
4. Як виглядає «емоційне сміття», яке ми носимо в собі і боїмося викинути?
5. Покажіть той самий момент за день до незворотного (23 лютого), колимистецтво завмерло.
6. Як виглядає художник, який залишився вірним собі, коли весь світ навколо перевернувся?
7. Що таке «Ausländer» (чужинець) всередині своєї власної країни?
8. Покажіть те, що залишається незмінним у людині, навіть якщо у неї відібрати дім, ім’я та статус.
9. Покажіть момент, коли минуле вже померло, а майбутнє ще не народилося.
10. Що для вас зараз є «Місцем сили»?
Історія Олександра Танасюка — це живе свідчення того, як мистецтво стає формою духовного спротиву та способом зберегти себе перед обличчям глобальних потрясінь. Від рефлексії над втратою дому та статусом «чужинця» (Ausländer) до прийняття ролі воїна — кожен його крок задокументований у візуальних образах, сповнених психологічної глибини.
Сьогодні, коли Олександр змінив майстерню на службу в ЗСУ, його дослідження дуалізму «творця і захисника» перейшло з теоретичної площини в
сувору реальність. Але, як показують його відповіді, навіть в умовах війни внутрішнє світло і здатність до творення залишаються його головними орієнтирами і тим самим «місцем сили», яке неможливо відібрати.
Стежити за творчим шляхом та службою Олександра можна на його сторінці у Facebook.
