Автор статті: Андрій Шептунов
“Без зайвих сентиментів”
Кажуть, якщо життя підсовує вам лимони, треба робити лимонад. Коли у 2014 році життя вирішило відібрати у художниці та керамістки Анни Брюховецької рідний Донецьк, вона не стала розводити кислі сентименти, а спакувала валізи й вирушила прямісінько до Одеси — міста, де драма без добрячої частки вітальності просто не приживається. Відтоді на південному узбережжі стало помітно яскравіше, а звичний чорноморський горизонт поповнився потужним мистецьким десантом.
Поки одні автори роками медитують над концептуальною сірістю та закликають глядача страждати разом із ними, Анна принципово обрала іншу стратегію: кинути виклик ентропії за допомогою оглушливого кольору. Її живописні полотна олією та акрилом категорично відмовляються бути скромними шпалерами для вітальні. Це декоративні жіночі портрети з такою часткою колористичного нахабства та експресивного мазка, що вони, здається, здатні освітлювати кімнату під час віялових відключень без жодних генераторів.
Героїні її полотен — пані з очевидним характером, з якими точно не варто сперечатися в черзі. Вони не позують млосно в очікуванні компліментів, а рішуче заявляють: «Прийшла, побачила, перемогла». У їхніх поглядах і позах вигадлива орнаментальність парадоксальним чином уживається з первісною впертістю. За показною декоративністю тут завжди ховається нерв, тривожна хвиля чи зухвале безсоння, перетворене зусиллям волі на чистий тріумф.
Утім, самих лише полотен для приборкання стихії виявилося замало, і у 2024 році Анна вирішила буквально забруднити руки, відкривши власну студію. Кераміка стала ідеальним протиотруйним засобом від цифрового божевілля: коли навколо рушиться стабільність, немає нічого терапевтичнішого, ніж методично м’яти білу або чорну глину й відправляти її в піч. У хід пішли і давня техніка молочіння, і медитативні форми, де природні мотиви та культурна пам’ять предків перетворюються на відчутні, теплі скульптурні об’єкти.
У результаті вийшов гримучий коктейль, перед яким не встояли ані журі міжнародних конкурсів, ані колекціонери з дев’ятнадцяти країн. Роботи Брюховецької успішно прописалися в галереях Іспанії, Великої Британії та Нідерландів, тоді як сама художниця вперто продовжує творити у воюючій Україні. Поки ракети намагаються повернути нас у темні віки, Анна з суто донецькою впертістю та одеським життєлюбством розгортає на мольбертах маніфест «No limits».
Зрештою, у мистецтві завжди є ризик скотитися або в безпросвітний пафос, або в холодну декоративність. Анні вдається балансувати на цій межі з легкістю канатохідця, поєднуючи живописну бурю й тактильний спокій керамічної маси в єдиний, абсолютно впізнаваний почерк. Це мистецтво не намагається сподобатися всім поспіль — воно просто бере глядача за лацкани піджака й вимагає чесного погляду віч-на-віч.
Ми вирішили не мучити художницю черговими запитаннями про «творчі плани» та джерела натхнення — нехай за неї говорять самі твори. Перед вами дванадцять візуальних реплік Анни Брюховецької, де замість довгих міркувань звучать конкретні полотна й обпалена глина.
Яка з ваших робіт найточніше передає відчуття віднайдення нової точки опори після вимушеного розриву з рідним домом?
«І зійде Сонце», 100х80 см, полотно, олія
Покажіть нам роботу, в якій колір поводиться максимально зухвало й бере гору над формою.
«Безсоння», 120х100 см, полотно, олія
Покажіть об’єкт або полотно, де внутрішній діалог двох різних медіумів — глини та полотна.
«Перетин», біла глина
Яка зі створених вами жінок має найскладніший, найнепокірніший характер?
«Прийшла, побачила, перемогла», 100х100 см, акрил на полотні
Покажіть нам роботу, крізь яку найвиразніше проступає пам’ять поколінь і подих культурного коріння.
«Знаки памʼяті», колекція «Квітка», 100х80 см, полотно, олія
Покажіть роботу, де природний мотив перестає бути просто візерунком і перетворюється на самостійну міфологію.
«LaVa», чорна глина
Яка з керамічних форм береже в собі найпотаємнішу тактильну історію дотиків?
«Indian Summer», біла глина
Покажіть нам полотно, в якому за яскравою декоративною феєрією ховається ледь вловимий смуток або тривога.
«Хвилі», 100х80 см, акрил
Яка робота стала для вас маніфестом абсолютної творчої незалежності?
«No limits», 100×100 см, полотно, акрил, спрей фарби
Покажіть твір, де повітря, світло та південний морський простір уперше владно заявили про себе у вашій палітрі.
«Ніч із запахом моря», 152х102 см, акрил на полотні
Покажіть нам роботу, процес створення якої нагадував ритуал або арттерапію.
Колекція «Спадок», червона глина у техніці молочіння
Покажіть нам роботу, яка поїхала на інший край світу, але досі здається вам невіддільною частиною майстерні.
«Я зову її Роза», 120х100 см, олія на полотні
У сухому залишку перед нами розгортається рідкісний випадок, коли візуальний діалог виявляється куди красномовнішим за будь-які мистецтвознавчі маніфести. Анна Брюховецька примудряється робити речі, здавалося б, несумісні: упаковувати особисту драму в соковиті барви, перетворювати застиглу глину на привід для розмови про вічність і при цьому начисто ігнорувати статус бідної родички у світовому артпроцесі. Її роботи — не про смирення й тихий смуток, а про здоровий південний егоїзм, уміння стояти на своєму та здатність знаходити опору навіть там, де ґрунт давно пішов з-під ніг.
Тож, розглядаючи цю дюжину відповідей, не шукайте в них універсальних рецептів порятунку світу — їх тут немає. Натомість є відверта хроніка того, як один упертий автор методично будує власну фортецю з олії, акрилу, спрей-фарб і обпаленої землі просто посеред бурхливого шторму. І якщо вже красі й судилося коли-небудь урятувати цей світ, то вона напевно виглядатиме саме так: із зухвалим поглядом, запахом морської солі та легким нальотом глини на пальцях.
