Автор статті: Андрій Шептунов
Сучасна людина схильна вірити, що художника можна розгадати за його Інстаграмою, філософськими постами або стильними окулярами в роговій оправі. Але справжній майстер обов’язково прибереже для глядача кілька десятків скелетів у шафі — у буквальному та переносному значенні. Віктор Хохленко за роки роботи зібрав у своїй майстерні стільки візуальних психоаналітичних сеансів, що психотерапевти могли б виписувати його полотна за рецептом. Замість того, щоб смиренно писати нудні краєвиди на продаж, він воліє вести з глядачем чесний допит із пристрастю — зрозуміло, насамперед допитуючи самого себе.
Звичайно, кожен художник, який себе поважає, зобов’язаний заявити, що його картини народжуються виключно з вищих матерій. Однак Хохленко безжально зриває цей флер витонченості, демонструючи глядачеві сюжети, про які пристойні люди вважають за краще мовчати в ганчірочку. Чого вартий лише похмурий скелет, затишно влаштований у кріслі в компанії підозрілих котів і щурів — ідеальна ілюстрація того, як виглядає творчий лад у голові генія після генерального прибирання.
Але було б помилкою думати, що Віктор здатний лише на похмурі готичні фантазії. У його арсеналі знайдуться і пронизливе світло дитячих спогадів, і спекотна провінційна дрімота південних вуличок, і навіть знята на грубій фанері сцена з пляжним відпочинком, де чудова незнайомка зосереджено дивиться в гаджет. Здається, художник встиг зафіксувати на полотнах абсолютно все: від екзотичної самотності в строкатому натовпі до запального танго під рожевими небесами Крефельда, змушуючи сумніватися — а чи взагалі була ця реальність, чи нам усе це приснилося?
Особливий жанр у творчості Хохленка — це хроніка пагонів з академії мистецтв. Тут композиції завзято народжуються не за нудними правилами підручників, а за натхненням, мазки передають тактильне відчуття часу точніше за будь-які історичні хроніки, а деякі полотна роками маринуються в майстерні в очікуванні того самого заповітного слова. Деколи здається, що перед нами не просто добірка живопису, а результат грандіозної творчої кризи, героїчно подоланої заради того, щоб видати чергову порцію візуального божевілля.
І ось тут на сцену виходить автор статті Андрій Шептунов, який вирішив не йти уторованим шляхом нудних мистецтвознавчих бесід. Замість банальних питань про плани на майбутнє та улюблені пензлики він приготував для художника витончену пастку з дванадцяти інтимних пунктів. Шептунов буквально змушує Хохленко копатися у власних кутах, вишукуючи то найпотаємніший сюжет, то автопортрет внутрішньої самотності, то полотно-одкровення, написане немов чужою рукою.
Формат нашої розмови гранично простий і безжальний: Андрій задає екзистенційну загадку, а Віктор у відповідь надає конкретний речовий доказ — тобто картину, відмовлятися від якої вже пізно. Жодної цензури, жодного академічного кокетства, лише чистий живопис та терапія мистецтвом у прямому ефірі. Влаштовуйтесь зручніше, адже зараз майстер відчинить ті самі двері, які зазвичай замикають на три замки, і ми нарешті дізнаємося, що залишається від художника, коли замовкають усі критики.
У якому з ваших полотен захований самий особистий і потаємний сюжет, про який ви вважаєте за краще мовчати?

Знайдіть у своїй майстерні полотно, де світло падає так само пронизливо, як того пам’ятного дня вашого дитинства.

Який із ваших творів ви б назвали портретом власної внутрішньої самотності в натовпі?

Продемонструйте полотно, на якому атмосфера провінційного міста передана через відчуття застиглого часу та тиші.

Яка з ваших картин зберігає в собі слід найсильнішого творчого розчарування, подолавши яке ви пішли далі?

Покажіть роботу, де фактура мазка передає тактильне відчуття часу набагато точніше за будь-які історичні хроніки.

У якому з ваших творів межа між реальністю та спогадом стерта настільки майстерно, що ви й самі часом сумніваєтеся?

Знайдіть полотно, яке стало для вас несподіваним одкровенням, написаним ніби не вашою рукою.

Який із ваших творів фіксує найщиріший діалог із самим собою без урахування глядача?

Знайдіть полотно, яке довгий час залишалося незавершеним, тому що ви чекали для нього правильного слова або почуття.

Продемонструйте роботу, в якій композиційне рішення народжувалося не за законами академії, а з натхнення.

Покажіть полотно, яке ви залишили б єдиним свідком вашого життя в мистецтві, якби довелося вибирати.

Висновок
Ну що ж, сеанс колективного психоаналізу добіг кінця, а майстерня Віктора Хохленка благополучно вціліла після цього допиту з пристрастю. Ми побачили все: від філософських скелетів та спекотних південних міражів до пляжних буднів з гаджетами та бездоганного танго під рожевим небом. Андрій Шептунов майстерно оголив виворот творчого процесу, довівши, що справжній живопис народжується не в тепличних умовах академічних майстерень, а на стику особистих осяянь, легкого божевілля та чесного діалогу із самим собою.
Звичайно, залишати художника наодинці з усіма цими полотнами, пацюками та пальмами після стільки одкровень було б просто безсердечно. Якщо ви хочете й надалі спостерігати за тим, як Віктор перетворює підручні дошки, картон та фарбу на чисту магію (і вчасно дізнаватися, куди саме занесло його творчу фантазію цього разу), заглядайте на його сторінку у Facebook. Повірте, це видовище варте того, щоб підписатися.