Пустеля бажань і тривожні сни
Автор статті Андрій Шептунов
Одеська мистецька сцена завжди славилася своєю самобутністю та нонконформізмом, але сучасні реалії вимагають від автора не просто естетичного пошуку, а граничної щирості й активної громадянської позиції. У цьому складному, пульсуючому середовищі формується нове покоління митців, для яких мистецтво стає продовженням особистої боротьби, фіксацією історичного зламу та мовою прямого діалогу із суспільством.
Ярослав Войцеховський — один із найяскравіших, найбезкомпромісніших і найсамобутніших представників сучасного одеського андеграунду. Його творчий шлях далекий від академічної відірваності: поєднуючи роботу кухарем із цілодобовою пристрастю до живопису, він створює мистецтво у рідкісні вільні години, вихоплюючи час між змінами та доводячи, що справжній імпульс до творчості не знає побутових перепон.
Художній почерк Ярослава будується на стику експресивного станкового живопису, графіки та вуличної естетики. Його полотна й малюнки вирізняються візуальною щільністю, сміливим колоритом та емоційним нервом. Він береться за масштабні формати та складні метафоричні сюжети, в яких особисті переживання переплітаються з глобальними викликами епохи, а сакральні образи сусідять із гострою антивоєнною сатирою.
Особливе місце у практиці Войцехівського посідає перформативне та вуличне мистецтво, де фарба перетворюється на інструмент прямого висловлювання. Його радикальні міські акції — це не просто виклик, а усвідомлена деконструкція імперських наративів і заклик до переосмислення культурної пам’яті міста. Обливаючи символи минулого червоною фарбою або маркуючи їх у публічному просторі, Ярослав переводить музейний діалог у площину вуличного протесту, змушуючи суспільство реагувати тут і зараз. Резонанс від цих мистецьких жестів вийшов далеко за межі рідного міста й викликав показово абсурдну реакцію країни-агресорки: 20 березня російські державні медіа (зокрема ТАСС) повідомили, що в Москві українського художника заочно засудили до колонії за звинуваченням в «осквернении» одеського монумента. Подібні заочні вироки лише підкреслюють влучність та силу його художнього удару, наочно засвідчуючи, наскільки окупаційний режим боїться живого українського спротиву й деколонізації.
Водночас художник залишається невіддільною частиною локального мистецького ком’юніті, що плекає дух незалежності та сквотерської свободи. Його присутність відчутна в таких унікальних осередках, як «АртДворик» в Отонівському провулку, де виникають спонтанні майстерні, відкриваються альтернативні виставки та формується живе, не скуте комерцією середовище.
З перших днів повномасштабного вторгнення творчість Ярослава стала своєрідним художнім щоденником спротиву. Від лаконічних маркерів на папері до монументальних проєктів на кшталт шестиметрових полотен, присвячених захисникам Маріуполя, його роботи фіксують нерв часу, біль утрат і непохитну віру в перемогу, відгукуючись не лише на події в Україні, а й на трагедії терору по всьому світу.
Головне осердя практики Войцехівського — абсолютна творча автономія. Він творить поза межами інституційного диктату й кураторських шаблонів, знаходячи в мистецтві форму особистого порятунку та простір безкомпромісного жесту. Кожен його твір — це виклик обставинам, свідчення внутрішньої дисципліни та готовність говорити правду мовою полотна й фарби.
У нашому спеціальному візуальному інтерв’ю Ярослав Войцеховський відповідає на запитання не лише словами, а й самими роботами, розкриваючи історії створення ключових полотен, графічних аркушів і перформансів:
Покажіть нам роботу, в якій вуличний протестний нерв і станковий живопис зійшлися в єдиному імпульсі.
«Декомунізація по одеські» — це перформанс в якому я за допомогою методів живопису висловив свій протест та громадську позицію.
Яка з ваших картин передає той самий стан, коли полотно пишеться в рідкісні вільні години між змінами на кухні?
«Пустельник» 100–90 см, полотно, олія,
Робота з серії «Пустеля Бажання» над якою я зараз працюю.
Яка робота найкраще відображає дух одеського мистецького підпілля та спонтанних незалежних просторів?
«Чистота» 90–90 см, полотно, олія.
Покажіть картину, в якій закарбовано момент першого потрясіння від початку повномасштабної війни.
«Захисники Острова Зміїного», 30–30 см, папір, маркер.
Яка з ваших робіт найбільш безкомпромісно фіксує історичний злам та очищення міського простору від чужих символів?
«АзовСталь» 600–140 см, плівка, маркер.
Робота була створена в рамках проекту «Воля не Смерть».
Поділіться твором, у якому вам вдалося передати солідарність із людьми, що переживають трагедію терору за тисячі кілометрів від Одеси.
«Богоматір», 30–30 см, папір, маркер.
Яка з ваших картин містить найзапекліший і найвідкритіший громадянський жест?
«Калі з відрубаною головою путіна», 250–200 см, полотно, олія.
Яка з ваших робіт стала найсильнішою відповіддю на імперські міфи, що в’їлися в тканину рідного міста?
Перформанс з маркування символу імперської культури.
Яка картина для вас — абсолютний маніфест творчої свободи без огляду на кураторські рамки та правила?
«Тривожний сон у літню ніч», 300–200 см, полотно, олія.
Яка з ваших картин найточніше передає атмосферу й дух одеських дворів, сквотів та альтернативних галерей?
«Двірник», висота 70 см. Дерево, акрил.
Знаходиться у просторі майстерені «АртДворик» у Отонівському провулку міста Одеси.
Поділіться полотном, яке вимагало від вас граничного виходу із зони комфорту — як людини і як автора.
«Ціна Незалежності», 250–200 см. Полотно, олія.
Яка робота найкраще формулює ваше мистецьке кредо: творити тут, зараз і всупереч будь-яким обставинам?
«Майбутня ностальгія», 40–40 см. Полотно, акрил.
Творчість Ярослава Войцеховського — це наочний доказ того, що справжнє мистецтво не потребує тепличних умов чи інституційного схвалення, аби звучати голосно й безкомпромісно. Балансуючи між виснажливим робочим графіком і непереборною пристрастю до самовираження, він перетворює кожне полотно й кожен вуличний жест на акт утвердження особистої та національної свободи. У його практиці стерті кордони між майстернею, міським простором та особистим щоденником: тут фарба стає прямою дією, а протест — продовженням візуальної естетики.
Залишаючись вірним духу одеського андеграунду й альтернативних спільнот на кшталт «АртДворика», Ярослав продовжує фіксувати тектонічні зрушення нашої доби через гранично чесні та емоційно заряджені образи. Чи то монументальні антивоєнні полотна, графічні хроніки спротиву або ж резонансні вуличні перформанси — його роботи безпомилково передають нерв часу, кидаючи виклик імперським міфам і байдужості навколишнього світу.
Історія Войцехівського нагадує, що бути художником сьогодні — означає мати сміливість говорити вголос, діяти всупереч втомі та обставинам, формуючи нову візуальну пам’ять рідного міста. Стежити за розвитком нових проєктів автора, його серією «Пустеля Бажань» та актуальними міськими акціями можна на його персональній сторінці у Facebook.
