Коли портрети оживають: Джонні Депп і SEMIRA

Уже кілька років наш журнал дружить із чудовою художницею Іриною Федоренко. Разом ми пройшли різні її виставки та проєкти, створювали проєкт #Імена і просто говорили на різні теми та обговорювали мистецтво. Але сьогодні ми поговоримо про її нову публікацію у Фейсбуці і, звісно ж, у нас мільйон запитань. І звичайно ж перше: він справжній? Це дійсно Джонні Депп?

– Звичайно, справжнісінький! Чомусь кілька людей у коментарях подумали, що ми з воску.
– Ви маєте надто гарний вигляд на фотографіях! Але це більше жарт, звісно. Як він тобі? Він такий же чарівний, як і у фільмах?
– Я б сказала, що це він у фільмах такий же чарівний, як і в житті. Дуже простий, відкритий, скромний, я б навіть сказала, сором’язливий, приголомшливі очі і чарівна посмішка.
– Ми публікували твої портрети Джонні раніше, вони всі були просто дивовижні, ти писала його очі просто приголомшливо! У нього саме такий погляд, коли він дивиться на тебе. Як ти це зробила? Ти ніби малювала це раніше.
– Не знаю. Я просто завжди намагалася передати цю глибину, шукала щось більше, ніж лише зовнішню схожість. У всіх портретах, які я пишу, я хочу передати частинку душі людини, її емоції, характер. Я зчитую це не із зовнішнього вигляду, це інше. Тому мої портрети виходять такими, якими вони є.
– У тебе величезний талант, портрети – рідкісний напрям у живописі. Я б сказала, не найкомерційніший.
– Я взагалі не комерційний художник у загальноприйнятому розумінні цього слова. Я роблю те, що хочу, йду за покликом мого внутрішнього стану, творю і витворяю. Мої клієнти не ті, хто підбирає кар’єру під інтер’єр, мої картини купують люди, які мінятимуть не тільки інтер’єр, а й своє життя через мої роботи. У мене багато незвичайних історій, якось я їх зберу, коли писатиму якісь мемуари. Все ж таки вчили фізику в школі? Енергія не з’являється з нізвідки і не йде в нікуди. Мистецтво – такий спосіб передачі енергії: від художника – глядачеві, від глядача – глядачеві, від глядачів – назад художнику. Тому ми в цьому колі всі трохи чарівники і від нашого внутрішнього наповнення залежить те, що ми транслюємо і притягуємо. Пам’ятаєш: краса врятує світ? У цьому щось є. До речі, моє ім’я – Ірина – означає мир.
– Твоя історія становлення – це потужний мотиватор усім, хто думає, що пізно починати робити щось нове, коли начебто все норм. Ти кинула кар’єру топ-менеджера і пішла в художники. Багато хто б сказав, що ти – божевільна!
– Так, я саме така, я думаю, що потрібно шукати свій шлях, створювати свої правила, я – божевільна, і щаслива бути такою.
– Я рада бачити твою посмішку, видно, що тут ти абсолютно щаслива. Знаю, що цей рік для всіх нас був складним і для тебе теж дуже. Нехай почнеться нова смуга в житті і наша улюблена світла голова порадує нас новими картинами!
– Спасибі велике за добрі слова! Миру всім нам і любові! Нехай усе хороше – збувається!

Публікація та фотографії зі сторінки Фейсбук Ірини:
“Багато років тому я побачила його фото в журналі і мене вразили його очі: глибокий погляд, що оголює його душу і транслює мільйони емоцій, почуттів і переживань. Це було найсильніше враження, я вирішила спробувати намалювати його портрет. Потім багато-багато разів я пробувала ще і ще, я намагалася зловити і передати цей погляд, цю глибину. Я вчилася, працювала, робила кар’єру, була заміжня, ростила сина, малювала, іноді навіть проводила виставки. Його портретів було дуже багато. Так я навчилася малювати людину, передавати не стільки зовнішню схожість, скільки внутрішній світ. Тисячі облич, але одна душа. Я віддалася своїй пристрасті і стала художником, кинула те, що не люблю. Життя і справді – дивний і химерний шлях. Зараз ми ділимося враженнями один з одним і обговорюємо нові картини, він теж малює і любить співати і грати на гітарі більше, ніж зніматися в кіно, і чекає на концерти тих, хто любить його музику, а не просто прийшов подивитися на “зоряного актора”. І, так, у нього є мій портрет)