Інтерв’ю з Людмилою Болбас.
Ми знову спілкуємося і розглядаємо щось надзвичайне – чарівний світ природи через призму світогляду нашої сьогоднішньої гості – Людмили Болбас. Казкові роботи! Здається, що мільйони травинок і квіточок заграють з нами з картин, галявини оживають, вітер віє і ми вже десь відчуваємо навіть запах цих красот. Давайте знайомитися ближче. Людмила, розкажи про себе, будь ласка. Як прийшли в мистецтво?
– З раннього дитинства я любила малювати. Улюбленими подарунками для мене завжди були фарби та пензлі. Батьки підтримували моє захоплення. Тато подарував етюдник ще в шкільному віці, яким користуюсь до сьогодні. В художню школу я не ходила, але брала уроки живопису у місцевого художника. По закінченню школи вступила в ТКТЕК (м. Тернопіль). Який закінчила в 1991 р. за фахом «Художнє оформлення».
Більше 20 років я працювала за професією. Це була робота на замовлення: розписи стін, картини в різних жанрах, панно, копії картин відомих художників, портрети, реставрації ікон, золочення та інше.
Пригадую, як було складно в 90-ті. Доводилося працювати не тільки в Україні, а й за кордоном. Але завдяки цьому я навчилася багатьох речей не тільки в роботі, але й в житті.
Сім років тому я народила другого сина і разом з ним народилася сама заново. З’явилося нове почуття, сильна потреба – писати те, що хочу САМА !!! Писати те, що бачу і відчуваю. Оскільки довгі роки втілювала чужі бажання в життя, мені було дуже складно відчути, намацати себе.
– Десь тут народився справжній художник!
– Я працювала в різних стилях, в різних техніках, з різними матеріалами, але, що з цього моє … мені було невідомо. Це час внутрішнього пошуку.
У цей період я випадково побачила в інтернеті картини, виконані в невідомій мені техніці – Енкаустика. Мене вразила краса, глибина, тонкий блиск. Нічого подібного я не зустрічала. Стала збирати інформацію, виявилося, що все складно і матеріали дорогі.
Довго не наважувалася спробувати, але цікавість, пристрасть і бажання вивчити цю техніку зробили свою справу. А підтримка чоловіка, який пообіцяв розібратися з цією алхімією, підштовхнули мене до дії.
Усе збіглося. Я стала, потроху, розуміти, як робити те, що хочу. Вже близько п’яти років я експериментую з воском. Кожна нова картина – це новий досвід, новий результат.
- Як вважаєш сама, в якому стилі твої роботи?
– Думаю, мій стиль близький до імпресіонізму.
– Які твої улюблені художники? Любиш відвідувати виставки колег?
– Одні з улюблених – Мане, Гоген, Клімт, Фрідріх, Тернер, Мон-Дріан. Із сучасних художників: Анатолій Криволап, Іван Марчук, Ансельм Кіфер.
Одна з останніх виставок, де я була, виставка присвячена сторіччю творчості української художниці Марії Примаченко і запорізького художника Г.С. Колосовського, який став для мене справжнім відкриттям і дивом. Він залишив нам у спадок справжні шедеври.
– У чому секрет натхнення художника?
– Мені здається – це зустріч з самим собою. Коли закриваєш очі, починаєш чути власну «музику». А все те, що знаєш і чого навчився, стає інструментом для відтворення цієї мелодії.
– Яке гарне та справжнє порівняння! Як ти зараз оцінюєш ситуацію з розвитком мистецтва в Україні? Чи потрібна допомога митцям у нас? І яка саме допомога була б справді корисна?
– Мабуть, мені легше буде відповісти, починаючи з себе. Чи потрібна мені допомога? Іноді того досить, щоб не заважали. Хочете допомогти? Купить картину, не полінуйтеся написати відгук, якщо вам дійсно припало до душі – це зворотний зв’язок, який дуже важливий для будь-якої творчої людини!
Мистецтво в Україні є! У нас багато талановитих художників, письменників, музикантів … Допомога необхідна всім, хто займається мистецтвом не тільки початківцям, але і тим, у кого є досвід.
– Ми вже рік живемо в умовах карантину та всесвітньої пандемії КОВІД-19, як ця нова реальність відобразилась на твоєму житті та творчості?
– Намагаюсь не звертати уваги.. Продовжую займатися творчістю, вивчаю енкаустику, в ній дуже багато нюансів і складнощів, а також – можливостей. Тому вся моя увага зосереджена на творчості і сім’ї.
– Про що мрієш? Які творчі плани? Хочеться підглянути в думки автора, щоб краще зрозуміти його світ.
– Мрію про свою майстерню. Вона мені вкрай необхідна, тому що є багато масштабних проектів, для яких потрібні певні умови.
Але моя мрія номер один – жити в процвітаючій країні, бачити навколо щасливі і веселі обличчя людей.
- Яку основну думку хочеш донести своєю творчістю?
- Добре, коли є можливість подорожувати по цікавим і яскравим містам. Але, коли ти опиняєшся ізольованим від світу, потрібно навчитися знаходити прекрасні моменти і бачити красу в звичайних речах: гілка засохлого хмелю, що сторчить з-під снігу, стає золотою в променях сонця; останні листи, що злетіли і вчепилися за стебло, лабіринти відображень на стіні, іній на сухій траві – все це є тут і зараз. Треба просто побачити і подарувати собі. Я цього вчуся і хочу поділитися з іншими.
І ще, головне …
Енкаустика – це приголомшлива техніка, яку використовували ще в IV-V століттях до н.е. Фаюмські портрети, знайдені в Фаюмському оазисі, в Єгипті, прекрасно збереглися, пролежавши багато століть в землі. Бджолиний віск консервує пігмент, він не вступає в реакцію і не вбирає вологу. Тому, не псується, не темніє, не жовтіє, зберігаючи соковитість кольору навіки.
І звичайно, мені б хотілося, щоб люди знали про це, бачили більше таких картин. А ще краще, щоб енкаустику викладали в Художній академії і більше художників працювало в цій захоплюючий техніці.
- Дякую тобі за дуже цікаву розмову. Такі роботи, справді, треба бачити наживо, всі розуміємо, що фото не здатні передати всю глибину і красу кольорів і фактуру. Тож, чекаємо на запрошення на виставки, будемо і надалі слідкувати за твоєю творчістю!
#ИринаФедоренко #ІринаФедоренко #Semira #ЛюдмилаБолбас
