Автор: Андрій Шептунов
Війна має свій звук — гуркіт артилерії, і свій колір — колір випаленого степу та
пікселя. Але в руках солдата навіть звичайний олівець чи шматочок олійної пастелі
стають інструментами опору забуттю. У нашій спеціальній рубриці «You in the army
now» ми знайомимо вас із тими, хто навчився поєднувати важку військову службу з
тонким мистецьким світовідчуттям. Сьогодні наш герой — Олександр Симаченко,
художник, чиї роботи стали візуальним щоденником сучасної боротьби.
Олександр — людина, чиє коріння та творче серце нерозривно пов’язані з
Одесою. До повномасштабного вторгнення його надихала архітектура: затишні
вулички, монументальні мости та «зелений океан» одеського узбережжя біля
Тещиного мосту. Його стиль — це поєднання графічної точності та емоційної
насиченості пастелі. Навіть зараз, у пікселі та зі зброєю в руках, він залишається
архітектором образів, який крізь призму ліній шукає порядок у хаосі війни.
Його творчість сьогодні — це не просто пейзажі чи портрети, це глибока
рефлексія на світову класику в українських реаліях. Коли Олександр створює роботу з
назвою «На східному фронті без змін», він свідомо апелює до Ремарка. Але якщо у
німецького класика це була фраза про безвихідь, то в Олександра — це констатація
суворої реальності нашого Східного фронту, де за кожним «без змін» стоїть титанічна
праця та незламність українського солдата.
Біографія художника тепер пишеться не в затишних майстернях, а в донбаських
полях та на херсонських напрямках. Олександр згадує, як малював «Схід місяця»
опівночі, під навісом бліндажа, прикриваючи рукою налобний ліхтарик, щоб не видати
позицію, але водночас впіймати той короткий момент тиші між обстрілами. Це
мистецтво на межі: де кожна лінія може стати останньою, а кожен колір — маніфестом
віри у завтрашній ранок.
Мистецтво Олександра Симаченка — це його особиста «фортеця душі». У його
скетчбуках сусідять спогади про мирне селище в Апеннінах та реальність земляних
домівок-бліндажів. Це пошук затишку там, де його бути не може, і надії там, де панує
руйнація. Його роботи доводять: ворог може обстріляти землю, але він не здатний
засліпити очі художника, який бачить сонце, що обов’язково зійде над вільним
Дніпром.
Цей матеріал — незвичайне інтерв’ю. Ми запропонували Олександру відповісти
на наші запитання не словами, а своїми творами. Кожна картина нижче — це пряма
відповідь на емоційний запит, де штрих олівця та пляма пастелі говорять значно
більше, ніж будь-який текст.
Покажіть роботу, яка найкраще описує ваш внутрішній стан прямо зараз.
Коментар художника: «Це відсилка до походження назви роману Ремарка, тільки в
нашому випадку в нас фронт не західний».
Яка з ваших картин стала для вас справжньою «точкою опори» після початку
служби?
пастель, 20х30см
Коментар художника: «Ця картина для мене е символом надії і ентузіазму, надії на те,
що ми, українці можемо змінити хід ціеї страшної і потворної війни, що ми можемо
впливати на хід подій, ми можемо дати агресору відсіч. Ця надія була настільки
сильною напередодні (і особливо під час цієї події) звільнення правого берегу
Херсонщини, що давала неймовірний приплив ентузіазму і віри в завтрашній день. Це
і е точка опори для мене – віра в те, що ми можемо закінчити війну нашою перемогою,
якби страшно і важко не було».
Робота із зображенням мосту, який для вас символізує зв’язок між «вчора» та
«завтра».
15х20см
Коментар художника: «Для мене ця робота означає, що яким би не був складним
сьогоднішній день, завтрашній може стати кращим. А міст між ними — це ніч, яка
з’єднує ці два стани».
Робота, у якій ви бачите свій «автопортрет», навіть якщо на ній зображена інша
людина чи будівля.
Покажіть малюнок, який був створений у найбільш невідповідних для творчості
умовах.
Коментар художника: «Малював опівночі травня 23-го року в донбаських полях. В
якийсь момент стало тихо, стало чутно цвіркунів, і мені захотілося передати цей
момент. Малював при світлі налобного ліхтарика під навісом бліндажа, кожної секунди
очікуючи, що обстріл поновиться».
Робота, яка найбільше нагадує про дім, коли ви знаходитесь далеко.
Коментар художника: «Робота малювалась в Одесі біля «Тещиного мосту». Для мене
вона є символом тієї Одеси, яка для мене є домом і затишком, якою я її пам’ятаю до
вторгнення».
Робота, у якій відсутність кольору (чорно-біла гама) говорить більше, ніж міг би
сказати живопис.
Покажіть будівлю, яка для вас символізує поняття «фортеця душі».
Коментар художника: «Фортеця душі» може бути як символом точки опори, так і
місцем, яке починає давити своїми стінами, створюючи відчуття ув’язненості, з якого
хочеться вибратись.
Найзатишніша будівля у вашій творчості, у якій хотілося б сховатися від усього
світу.
Коментар художника: «Колись я побував в одному з крихітних сіл в Апенінських горах
в Лігурії і те, які я там будівлі побачив, залишило в моїй уяві образ того, де я хотів би
сховатись від всіх тривог зовнішнього світу».
Робота, яку ви хотіли б залишити як послання майбутнім поколінням.
Коментар художника: «Хочеться, щоб в майбутньому ми взагалі не знали, що таке
вибухи і війна».
Робота, яку ви вважаєте своєю найбільшою творчою удачею на цей момент.
Коментар художника: «Цей малюнок мені подобається своєю життєствердною
енергетикою та невимушеним виконанням — це в мене рідко виходить».
Покажіть начерк, що стане першим кроком до вашої великої персональної
виставки після Перемоги.
Історія Олександра Симаченка — це не лише про мистецтво, це про здатність
залишатися людиною та творцем навіть там, де світ руйнується. Кожен його штрих
олівцем — це тихий, але потужний опір темряві. Сьогодні ми бачимо війну його
очима: сувору, але сповнену надії та неймовірної внутрішньої сили.
Підтримка наших захисників-митців сьогодні є надзвичайно важливою. Це те,
що дає їм відчуття зв’язку з мирним життям, за яке вони борються, і впевненість у
тому, що їхня творчість потрібна у тилу.
Слідкуйте за новими роботами Олександра, підтримуйте його творчий шлях та
дізнавайтеся більше про його будні на офіційній сторінці у Facebook:
Facebook: facebook.com/alexandr.simachenko
