Стаття Андрія Шептунова
Микола Лукін — один із тих одеських художників, чия практика виростає з уважного спостереження за реальністю та здатності побачити приховане за звичними формами. Народжений у родині митців, він із дитинства опинився у просторі мистецтва — серед полотен, книжок, розмов про етику та свободу вираження. Ця внутрішня спадковість визначила його спосіб мислення, де важливо не тільки створювати образ, а й відповідати за нього.
У своїй творчості Лукін працює з темами пам’яті, втрат, трансформації та напруги між видимим і прихованим. Його ранні експресивні роботи з часом поступилися місцем стриманішій, майже графічній мові, але незмінним залишився підхід: картина як висловлювання, позбавлене випадковості. Він послідовно відмовляється від декоративності, наповнюючи полотно етичним змістом та точними жестами.
Окреме місце в його доробку посідають серії, побудовані на ефекті стирання, затемнення чи спрощення обличь і форм. Через ці методи він досліджує анонімність, контроль, страхи, а також ті моменти, коли людська присутність стає радше відлунням, ніж образом. Проте навіть у найбільш похмурих роботах відчувається його віра у можливість відновлення — у світло, яке з’являється після темряви.
Лукін — художник, який не розділяє мистецтво й життя: для нього вони існують у постійному взаємному впливі. Він не прагне гучних жестів, але послідовно будує власний всесвіт, де кожне полотно — це фрагмент великої розповіді про людину, час і простір. Саме тому його роботи легко упізнати: в них завжди є внутрішній нерв, тиша й напруга водночас.
У цій статті ми спробували сформулювати питання, на які художник відповідає не словами, а своїми творами. Це своєрідний діалог, де замість фраз — образи, а замість пояснень — живописна мова, точна й безкомпромісна.
Яка з твоїх робіт найкраще відображає твоє дитинство в Одесі, в будинку художників?
Фрагмент експозиції «Картографія пам’яті», 2011, мішана техніка, 30 × 20 см. експериментальний центр сучасного мистецтва «Чайна фабрика», Одеса, Україна.
Якби ти мав вибрати одну картину, яка передає атмосферу старого міста, яким би став її образ?
«Дім Саламандри», 2021, полотно, акрил, 150 × 200 см.
Яку свою роботу ти б вибрав, щоб показати, що мистецтво — це не тільки естетика, але й спосіб задуматися, вийти за межі звичного?
«Ловець останнього променю останнього закату», 2017, полотно, акрил, 125 × 124 см. приватна колекція, Німеччина.
Яка робота з «Стертих облич» для тебе найсильніша?
З серії «Стерті обличчя», 2018–2019, папір, олівець, 40 × 32 см.
З якої своєї серії ти б виділив полотно, яке ілюструє «істину і брехню»?
З серії «RUSSIAN BOX», 2022-2023, папір, акрил, кольорові олівці, 30 × 30 см
Інсталяція в рамках проєкту «Повсякденна археологія», 2015. експериментальний центр «Артерія», Музей сучасного мистецтва Одеси
Яка робота у тебе найбільш «принципова»?
«Читання на ніч», 2021, полотно, акрил, 145 × 144,3.
Чи є у тебе картина, яка показує перехід від експресивного живопису до більш монохромного стилю?
Диптих «Вагон – 1», 2013, полотно, акрил. 180 × 150 см. приватна колекція.
Яка твоя робота — вершина твого експерименту з трафаретами та багатошаровими формами?
«Околиця», 2013, полотно, акрил, мішана техніка, 200 × 150 см. приватна колекція.
Якби «приховати особу художника за полотном» — яку саме твою роботу ти б вибрав як ілюстрацію цього наміру?
Диптих «Танок», 2019, полотно, акрил, 200 × 300 см. (150 × 120 см кожна). зібрання Одеського національного художнього музею.
Яка картина з «сутінкової серії» найбільш точно передає тривожну, медитативну атмосферу?
«Реквієм по місяцю», 2017, полотно, акрил, 140 × 160 см. приватна колекція, Німеччина.
Чи є у тебе полотно, на якому ти б візуалізував концепцію «вікна або двері»?
Триптих «Адаптація», 2018, полотно, акрил, 120 × 90 см кожна. приватна коллекція.
Який із твоїх автопортретів ти вважаєш найвідвертішим?
«Автопортрет із табуреткою», 2022, полотно, акрил, 150 × 160 см. зібрання Одеського національного художнього музею.
У роботах Миколи Лукіна немає випадкових жестів чи декоративних рішень — кожен штрих продовжує внутрішній рух думки, кожен образ стає свідченням пережитого досвіду. Його живопис, графіка та інсталяції формують цілісний світ, де поєднано увагу до деталей, етичну послідовність і здатність бачити невидиме. Це мистецтво, що не просто фіксує події, а створює власні простори пам’яті, у яких глядач може знайти власні сенси.
Повільна напруга, тиша, приховані емоції та розмиті контури присутності — все це робить творчість Лукіна впізнаваною. Вона вимагає зупинитися, придивитися, дозволити собі увійти в той «проміжний стан», де народжується відчуття справжнього. І саме в цій чесності, у відмові від штучної видовищності й полягає сила його мистецької мови.
На завершення важливо сказати: Лукін — це художник, якого неможливо зрозуміти повністю лише словами. Його роботи найточніше говорять самі за себе, продовжуючи діалог із кожним, хто готовий слухати поглядом. Саме тому знайомство з його творчістю варто сприймати як подорож — відкриту, багатошарову й таку, що постійно змінюється.
Якщо вам цікаво стежити за його новими проєктами, виставками та роботами, ви можете перейти до соціальних мереж Миколи Лукіна — там він ділиться актуальними оновленнями та поглядом на власний художній процес.
Соціальні мережі та портфоліо Миколи Лукіна:
