Одеса, війна та любов у картинах Ірини Вишневської
Автор статті: Андрій Шептунов
Сучасне українське мистецтво розмовляє з глядачем багатьма мовами, але голос Ірини Вишневської вирізняється своєю безкомпромісною відвертістю. Її роботи позбавлені спроб загравати з публікою чи ховатися за складними концептуальними конструкціями. Натомість вона пропонує хірургічно точний зріз нашої реальності, де кожен мазок і кожна деталь оголюють нерв часу.
У своєму недавньому проєкті «Самотня Єва» художниця препарує тему ілюзорності сучасного світу. Вона досліджує тотальну самотність людини в епоху глянцевих стандартів, де бажання «бути» давно підмінене прагненням «здаватися». Її героїні — це відображення нас самих, застряглих між нав’язаними ролями та справжніми, але глибоко захованими почуттями.
На особливу увагу заслуговує матеріальність її робіт, яка органічно резонує з традиціями нонконформістської естетики. Вишневська сміливо працює з фактурами: лелітки, клейонка, тюль, сукно та старі віконні рами стають повноправними учасниками оповіді. Ця візуальна еклектика перетворює буденні предмети на потужні символи, руйнуючи межі між звичним і сакральним.
За зовнішньою яскравістю та подекуди нарочитою театральністю її полотен ховається глибока психологічна напруга. Сама Ірина порівнює сучасні нав’язані цінності з блискучими гелевими кульками — торкни, і всередині виявиться порожнеча. Саме цей контраст між помітною формою та внутрішньою вразливістю стає одним із головних лейтмотивів її творчості.
Окремою лінією в її практиці проходить одеський контекст, що найдраматичніше втілений у серії «Вікна старого міста». Для художниці місто — це не листівкові фасади та архітектура, а насамперед люди, їхній прихований біль і таємниці. Крізь віконні отвори вона зазирає в чужі життя, фіксуючи швидкоплинні людські емоції в просторі, де радість і гіркота ділять один квадратний метр.
Вторгнення великої трагедії в життя країни неминуче трансформувало й оптику художниці. Війна присутня в її роботах не у вигляді прямих репортажних ілюстрацій, вона пронизує їх на екзистенційному рівні. Сюжети про порятунок дерев’яних скульптур або любов як єдиний якір стають свідченням неймовірної сили духу українського народу, його здатності зберігати світло всупереч руйнуванням.
Ірина Вишневська — авторка, яка не вміє дистанціюватися від своїх сюжетів. Як вона сама зізнається, деякі картини даються їй настільки важко, що пишуться буквально зі сльозами на очах. Це мистецтво, створюване «без шкіри», де особисті переживання, амбіції та втрати нерозривно сплітаються із загальним подихом пораненого, але живого суспільства.
Її живопис не пропонує глядачам зручних відповідей і втішних ілюзій. Навпаки, він змушує зупинитися і чесно подивитися на себе збоку. Це діалог, що вимагає певної сміливості, адже далеко не кожен готовий скинути захисні маски та зустрітися віч-навіч із власною вразливістю.
У цьому матеріалі на складні й багатогранні питання про творчість, Україну, самотність та внутрішній пошук Ірина Вишневська відповідає тією мовою, якою володіє досконало, — своїми картинами. Кожен візуальний твір тут виступає головним голосом, а короткі, влучні коментарі авторки лише розставляють фінальні смислові акценти в нашій розмові.
Яка ваша робота найкраще передає ту саму вигадану реальність, про яку ви говорили на виставці «Самотня Єва»?
«Вона про ілюзорність світу, хибні цінності та наше прагнення “здаватися, а не бути” на догоду медіа. Сучасне суспільство схоже на гарний банер, за яким порожнеча, а люди — на блискучі гелеві кульки: торкни, і нічого не залишиться».
«… і в білому пальті», п.о., лелітки, 150х100см, 2025.
Яким полотном ви б описали свій внутрішній стан у моменти, коли, фізично перебуваючи у США, ви подумки блукаєте вулицями Одеси?
«Мабуть, такої роботи в мене немає. Але в мене є робота, яка, гадаю, найкраще описує моє сьогоднішнє життя. Для цієї роботи я використала фотопринт із надрукованими на ньому морем і маяком (але це не пряме відсилання до Одеси). Я — захекана, розкошлана (як у житті) — мчу на індичці до своєї чергової мети, залишивши за спиною доньку з песиком і чоловіка — людей, які, з одного боку, мені дорогі, вони в моєму житті — величини постійні, а з іншого — за великим рахунком, мене цікавлять тільки мої особисті, амбітні цілі. А з неба за мною спостерігають ті, кого я любила і хто любив мене».
«Життя — індичка, доля — копійка», полотно, олія, 120х200см, 2024.
Яка картина із серії «Вікна старого міста» приховує найпронизливішу чужу таємницю, мимоволі підглянуту вами?
«Невірна дружина», ДВП, акрил, тюль, віконна рама, 120х100см, 2026.
Поділіться роботою, яка стала для вас абсолютним символом триваючого життя, незважаючи на руйнування навколо.
«Тільки любов утримає нас на землі навіть у найстрашніші часи і стане символом життя, що триває. Проблема лише в тому, що люди марно бояться болю і закривають свої серця».
«Про любов», клейонка, акрил, аплікація, 220х120см, 2024.
Яка робота могла б стати вашою особистою візуальною відповіддю на вірші, що лунали під час поетичного перформансу в музеї?
«На відкритті я була занадто напружена, щоб сприймати вірші. Але серед них була моя подруга — Вікторія Фролова, прекрасна поетеса, цикл віршів якої — «Щоденник мого вічного кохання» — я дуже люблю.
Ось цитата з цього циклу:
Ти – у своїй сонячній країні, а в мене йде дощ…
І тепер – як же мені жити тепер,
Якщо думка про тебе – повернулася, і я знаю,
Що любила тебе – завжди, і любитиму тебе – вічно…
І я знаю, що ти – самотній у своєму сонячному світі
Серед друзів і подруг, і як і раніше
Такий далекий – від мене. Хоч душа моя знову відкрилася тобі,
І я можу чути твій голос… голос твого серця.
І можу створювати свій світ – світ, у якому ми вдвох,
І кохаємо одне одного – вічно. Я не втомлюся
Повторювати цю думку, тому що вона – вірна,
Навіть якщо ти нічого не знаєш про мене.
Але я – абсолютно точно знаю, що все життя
Ти шукаєш тільки мене. І тому
Такі сумні твої очі у твоїй сонячній країні,
І тому тут, зараз у моєму світі Йде цей світлий дощ…»
«Ми з тобою ще обов’язково зустрінемося», п.о., 120×200см, 2025.
Яка робота є вашим найвідвертішим автопортретом, прихованим за, здавалося б, абсолютно стороннім сюжетом?
«У мене багато автопортретів у класичному розумінні цього слова, але робота «Яблука» найвідвертіша з них. Тут я не просто без одягу. Тут я без шкіри».
«Яблука», п.о., 100×150см, 2025.
Покажіть твір, над яким вам було емоційно найскладніше працювати, але який тепер дарує глядачам надію.
«У мене немає такої роботи, я пишу виключно про особисте. Деякі сюжети переживаю настільки важко, що плачу під час роботи, і ці картини в підсумку точно не дарують глядачеві надії».
«Хай живе свобода!», клейонка, акрил, колаж, 300х120см, 2025.
Яка ваша картина могла б без зайвих слів пояснити закордонному глядачеві всю глибину трагедії та сили українського народу?
«Історія, що послужила приводом для створення цієї роботи, вразила мене: на початку війни з одного з найстаріших храмів Львова винесли дерев’яну скульптуру Христа, датовану 17 століттям. Востаннє до цього скульптуру виносили на початку Другої світової війни. А вразило мене ось що: звертаючись до Бога по допомогу, ми просимо: “Врятуй і збережи!”, а тут — а тут маленькі люди, по суті, мурашки, беруть на руки Бога, щоб врятувати і зберегти Його! Що можна сказати про цих людей? Вони — великі духом і тілом!».
«Врятуємо і збережемо», сукно, акрил, 120х120см, 2023.
Поділіться картиною, яка особисто для вас символізує той момент, коли навіть найбільш «самотня Єва» знаходить внутрішню гармонію.
«Гармонія настає, коли “самотня Єва” занурюється в нову ілюзію — вигадує чергового ідеального чоловіка, з яким має намір бути завжди і померти в один день».
«Ми будемо разом із тобою завжди» із серії «Самотня Єва».
Мистецтво Ірини Вишневської — це не просто естетичний досвід, а запрошення до безкомпромісного діалогу із самим собою. Її картини, немов навстіж відчинені вікна, оголюють те, що ми так часто намагаємося приховати за соціально схвалювальними фасадами та глянцевими фільтрами. У світі, де занадто легко загубитися серед ілюзій, ця щирість, що часом доходить до болючої вразливості, стає справжньою точкою опори і нагадує про те, що означає бути по-справжньому живим.
Розмова, розпочата на полотнах, не закінчується рамками однієї виставки чи статті. Художниця продовжує досліджувати навколишню реальність, трансформуючи біль, надію та любов у нові візуальні форми.
Щоб стежити за розвитком серій, процесом створення картин та анонсами майбутніх виставкових проєктів, запрошуємо вас підписатися на сторінки Ірини Вишневської в соціальних мережах:
