Автор статті: Андрій Шептунов
В художньому просторі Одеси давно помітне ім’я Андрій Бабчинський — художника, чий живопис, що сповідує з одного боку фігурацію та виражену символіку, а з іншого — жорстку матеріалізацію форми, створює враження внутрішньої напруженості та діалогу з тілом, матерією і часом. Його стиль можна описати як поєднання гіперреалізму та фігуративної експресії, де візуальна чіткість і сюжетна насиченість зустрічаються з філософськими пластами: Бабчинський спирається на архітектурну освіту, звертається до тіла як до «матеріалу», до живопису як до події, розкритої через образний символ.
Народившись у 1980 році в Одесі, художник закінчив архітектурний факультет Одеського державного архітектурно-будівельного університету (ОДАСА) у 2003 році. Його походження та одеське середовище стали не просто біографічним тлом, а важливим контекстом: архітектурне мислення, південний культурний клімат, урбаністична Одеса з її особливою атмосферою — усе це відобразилося в його художньому шляху. Сам Бабчинський зазначає, що архітектурна освіта заклала певний напрям його подальшої діяльності, але по-справжньому шлях художника він розпочав через самоосвіту та особисту внутрішню готовність до творчості.
Його творчість не прагне до простого відтворення дійсності: навпаки, вона шукає точку перетину «тіла» та «матерії», візуального й символічного. Об’єкти його картин часто немов витягнуті за межі звичного — це не лише портрети чи фігури, але й виклик глядачеві — вступити в діалог із матеріалом, із часом, із самим собою. Наприклад, виставка «Study Anatomy» в Одесі розглядала саме цю тему: «З’являючись на світ, душа потрапляє в абсолютну владу матеріального світу… Жадання та задоволення, любов, прагнення істини та краси — штовхають на темні та світлі сторони…» — пише художник.
Такий стиль, що поєднує одеське середовище, архітектурну дисципліну, гіперреалістичну ретельність та символічну глибину, робить Бабчинського помітним в українському сучасному мистецтві. Далі ми познайомимося ближче з творчістю художника через питання, на які він відповідатиме картинами.
Як змінилася твоя палітра після 2022 року?
Яка з твоїх робіт найближча до відчуття Одеси?
Чи є у тебе картина, де архітектура перетворюється на живу істоту?
Яка твоя картина найкраще говорить про людину під час війни?
У який картині ти найближчий до себе справжнього?
Яким ти уявляєш собі «дім», коли світ навколо руйнується?
Що залишається від міста, якщо прибрати його людей, але залишити стіни?
Як Ви б описали своє дитинство, якщо дивитися на нього через призму сьогоднішнього дня?
Яка частина Одеси живе в твоїх картинах — море, двір, гамір, самотність?
Якби треба було зобразити надію — в який матеріал, форму чи рух ти б її перетворив?
Чи є робота, де ти намагався зобразити час — не як годинник, а як фізичне відчуття?
Яка з твоїх картин для тебе є головним твором — тією точкою, де все зійшлося: досвід, почуття, час і сенс?
Живопис Андрія Бабчинського — це не просто візуальна практика, а спосіб розмірковувати про людину, про межі тіла та свідомості, про час, який проходить крізь нас, залишаючи сліди. Його картини народжуються зі спостереження та внутрішньої дисципліни, але завжди повертаються до почуття — до тієї точки, де матерія стає пам’яттю.
Одеса залишається для нього не лише рідним містом, а й простором внутрішнього руху, де художник продовжує шукати баланс між хаосом і формою, болем і гармонією.
У його творчості є щось від архітектора, який створює не будівлі, а сенси, і від філософа, який говорить мовою кольору та пластики.
І, можливо, саме тому питання про його головну картину — не про завершеність, а про пошук. Про ту роботу, де все зійшлося: досвід, почуття, час і тиша. Залишаємо посилання на соціальні мережі художника, щоб ви ознайомилися ближче з Андрієм Бабчинським.
