Автор статті: Андрій Шептунов
Дмитро Дульфан — художник, чиє ім’я увійшло в історію одеської мистецької школи не як окремий епізод, а як самостійне й цілісне явище. Його роботи завжди сприймалися не просто як живопис, а як особливий спосіб спостереження за людиною та часом. Він умів поєднувати візуальну точність із внутрішньою напругою, перетворюючи кожне полотно на простір, у якому глядач ніби відчуває присутність самого автора.
Дмитро народився у творчому середовищі: його батько, Люсьєн Дульфан, був одним із ключових одеських митців повоєнного покоління. У домі, де мистецтво було не «професією», а способом мислення та формою існування, Дмитро змалку вбирав атмосферу майстерні, повагу до ремесла, звичку до внутрішньої дисципліни та самостійності. Водночас, будучи спадкоємцем потужної художньої традиції, він ніколи не обирав шлях наслідування чи повторення. Його пластична мова формувалася у діалозі з власною чутливістю, міською візуальною культурою, досвідом самотності та постійного пошуку.
Освіта й перші творчі кроки Дмитра припали на період, коли одеське мистецьке середовище переживало важливі зміни — від пізньорадянської замкненості до нової внутрішньої свободи. На цьому тлі він швидко утвердився як самостійний автор, який не підлаштовується під моду, не прагне гучних жестів, а вибудовує власний замкнений світ. Його живопис був щільним, уважним, дещо уповільненим — ніби чинячи опір метушні та вимагаючи від глядача зосередженості.
Вплив Дульфана на одеське мистецтво важко переоцінити.
Він став одним із тих художників, які сформували саме відчуття «одеського живопису» як простору, де важливими є не лише форма, а й думка. На нього орієнтувалися молоді митці, намагаючись зрозуміти, як можна бути водночас строгим і вільним, як зберегти індивідуальність у багатоголоссі художніх тенденцій. Його майстерня була місцем, куди приходили за порадою, розмовою чи чесним поглядом збоку — і де незмінно знаходили повагу до праці та внутрішню чесність.
Проте життя художника завжди ширше за виставки й каталоги. Дульфан мав власне особливе відчуття часу, свій ритм роботи та звички, відомі лише найближчим. Він міг довго обдумувати одну ідею, сумніватися, переписувати, відкладати, а потім знову до неї повертатися — і саме в цих невидимих зусиллях народжувалася глибина його живопису. Дім і майстерня були для нього єдиним організмом, у якому творчість ставала природним продовженням повсякденного життя.
Ті, хто був поруч, бачили не лише художника, а й людину — зі своєю м’якістю, принциповістю, тривогами та тонкою іронією. Саме цей людський вимір сьогодні особливо важливий, коли ми намагаємося побачити його мистецтво у новому, більш інтимному ракурсі.
Погляд родини дозволяє побачити Дмитра таким, яким його знали вдома: уважним, точним, інколи різким, а інколи — напрочуд ніжним. Саме тому в цій рубриці ми вирішили надати слово найближчим для нього людям. Картини Дмитра Дульфана стали відправною точкою для серії запитань — про те, що стояло за цими образами, що відбувалося в його житті у періоди роботи над ними та які переживання він вкладав у свої полотна.
На наші запитання відповідатимуть його донька Уляна Дульфан та дружина Юлія Мідько. Їхній голос відкриває ту сторону художника, яку неможливо побачити на виставках: внутрішню правду людини, що жила мистецтвом так само природно, як дихала.
Їхні відповіді — це не біографічні факти й не мистецтвознавчий аналіз. Це пам’ять, тепло, деталі та нотатки зсередини. І саме через них ми знову зустрічаємося з Дмитром Дульфаном — не лише як із майстром, а як із людиною, чия присутність і далі відчувається в кожній його роботі.
Яка з робіт Дмитра Дульфана найкраще відображає його характер поза майстернею, у повсякденному житті?
Яка картина, на вашу думку, була для нього найбільш особистою?
Яка робота найяскравіше демонструє його ставлення до Одеси?
«Ялинка», Думська площа, Одеса, 2021
Яка картина найточніше передає атмосферу, в якій він створював свої твори?
«Скульптурний салон», 2010
Яка робота найбільше передає його почуття гумору?
Яка картина вдома завжди викликала в нього особливу реакцію, коли він проходив повз неї?
Яка з робіт здається вам найбільш недооціненою глядачами?
«Шлях до світла є тернистим», олія на полотні, 190×150 см, 2012
Чи була картина, до якої він ставився особливо трепетно й не хотів продавати?
«Дед мороз в космосе»
Яка робота найкраще показує, як він бачив людей навколо себе?
«Свідомість», 130 × 70 см, полотно, акрил, 2009
Яка картина стала для нього своєрідним поворотним моментом у творчості?
«Льопа помер» (у співавторстві з А. Казанджієм), 1992
Творчість Дмитра Дульфана — рідкісний приклад живопису, який не старіє з часом, а навпаки — розкривається дедалі глибше. У кожному його полотні приховано щось дуже особисте, але водночас напрочуд близьке кожному, хто готовий зупинитися й уважно вдивитися.
Сьогодні, коли ми відкриваємо його світ через спогади родини, особливо ясно стає одне: сила Дульфана — не лише у техніці чи образах, а у внутрішній людській чесності, що пронизує все його мистецтво.
Його роботи продовжують жити власним життям — у колекціях, на виставках, у пам’яті людей, які хоча б раз опинилися перед його полотнами.
І якщо після цієї статті вам захочеться побачити більше, зануритися в атмосферу його візуальної мови та по-новому відчути масштаб постаті Дмитра Дульфана, обов’язково завітайте до «Худпромо». Там можна ближче познайомитися з його роботами, відкрити нові ракурси й відчути ту глибину, про яку так важко говорити словами.
Мистецтво Дульфана — це запрошення до діалогу. І кожен, хто відповідає на нього власним поглядом, стає частиною продовження цієї історії.
